helga 03-06-2009, 23:47:00Повернувшись в Кременець, ми рази три проїхали по вулиці з Білокриниці на Почаїв, перш ніж виїхали на Шевченківську, яка і є цетром міста. Основною спорудою, яка наразі нас цікавила, було кафе — яке небудь, аби можна було перекусити. В тисячний раз переконуюсь, що голодний чоловік страшнішний за «Крик 2» - Сережка готовий був роздерти всіх і вся, щоб задовольнити свій природний інстинкт :). Прямо в центрі біля Приватбанка ми побачили єдине в місті, як нам сказали, літнє кафе «У Людмили» і з надією відправились туди. Зверху на нас споглядали мальовничі руїни замку, які мені не терпілось побачити ближче. У кафе нам довелось ще хвилин 25 чекати свій обід, бо у них «багато замовлень», тобто зайняті аж 4 столики:). Невистачає тут «Пузатої хати», або я просто не знала, куди йти. Кава, що нам принесли, явно була неварта гордої вивіскі «Експрессо». Обід обійшовся приблизно в 50 грн. на двох.
Поїхавши прямо і завернувши по головній дорозі наліво, ми почали повільно підніматися на окутану легендами, як хмарами, гору, промайнувши відомі дома-близнюки, явно не в найкращому стані. Трошки не доїзжаючи до вершини є невелика площадка, де ми і залишили машину, вирішивши пройтись. В принципі, заїхати можна хоч у сам замок, це коштує усього 5 грн, але чудове повітря і пейзажі теж варті уваги. Кожні кілька метрів нам зустрічались компанії з пакетами явно їстівного вмісту, з чого я зробила висновок, що гора — головние кременецьке місце для пікніку:) Біля підніжжя замку стоять кілька машин з путівничками, магнітами і іншими туристичними прибамбасами. Купую собі магнітик з видом чудової стрілчастої арки (дуже вже вона мені сподобалась) і книжку В.Собчука «Перлина в короні України: Кременець», яку періодично цитуватиму.
Гора Бони — це щось надзвичайне. Я бачила багато романтичних розвалин, деяких набагато гарніших, але тут сама атмосфера настільки заряджена минулим, що руїни виростають у очах і стають справжнім замком. І те, що робить гору справді неповторною — краєвиди. Чудові надзвичайні краєвиди містечка, в якому, здається, таки нічого не змінилося за кілька сот років. Жодного висотного будинку, чарівні гори, ліси, куполи соборів і костелів, зовсім поруч прекрасна будівля Волинських Афін, а в сьонячні дні видно блискучі куполи Почаєва.. Абсолютна висота гори — 397м, але над містом вона здіймається лише на 105. За часі Сигизмунда Старого щоб потрапити до замку треба було піднятися звивистим узвозом наверх, пройти по довгому вузькому хребту, який прозвали замковою шиєю, подолати 2 дерев'яні мости і, нарешті, проникнути через браму. На подвір'ї площею 0,75 га, зразу за брамою, стояла церква с.Михаїла та великий будинок, далі — різні господарські споруди. За наказом позашлюбного сина Сигизмунда Яна, що 6 років володів Кременцем, тут почали прорубати криницю, але до підземних джерел так і не добралися. Зараз залишки криниці — неглибока яма зразу при вході до замку. Замок був чудово забезпечений зброєю і боєприпасами, але це не спасло його восели 1648 р., коли до міста підійшов семитисячний козацький загін на чолі з Филоном Джалалієм. З допомою місцевих повстанців він узяв замок у щільне кільце облоги, здобув і зруйнував.
Із замку до наших днів достояли лише два яруси надбрамної вежі із символом Кременцю — стрілчастою аркою воріт, нижній ярус і підземелля на краю гори та значна частина оборонної стіни висотою 8-12 м із рештками зубців, бійниць і вікон. Численні туристи облазили всі камінці фортеці безліч разів, залишаючи після себе стандартні для нашого менталітету геніальні надписи типу «Тут був Вася». Не розумію лише, на що йдуть гроші за відвідання замку, якщо підтриманням у належному стані, а тим більше реставрацією навіть не пахне.
Спускаємося з гори та продовжуємо екскурсію, адже дивитися тут ще є багато на що. Стоп, скажете ви. З гори вже спускаємось, а де ж обіцяний дракон? Запевняю вас, дракон є. Він тут, як і багато років назад, у стародавньому гербу Сфорца. Сімейка Сфорца взагалі багато де залишила слід і історії: 6 представників родини 85 років були міланськими герцогами, Бьянка — дружина імператора Максиміліана 1, Джованні — один з чоловік Лукреції Борджиа. Вони жили, вбивали і народжували під одним гербом, який довгий час був гербом їх міста — Мілана. (Перестали його використовувати за часів Наполеона, зараз герб Мілана — червоний хрест на білому полі). За давньою легендою в хрестовому поході у 1187р.Оттоне Вісконті зустрівся в бою з сарацинським принцом, у якого на щиті був герб із зображенням змія, що ковтає немовля. Це було насмішкою для христин, адже немовсля уособлювало Христа. Оттон убив сарацина в битві, а його герб вирішив зробити своїм, змінивши немовля на сарацина. На дочці останнього Вісконті одружився Франческо Сфорца, взявши собі герб тестя. За іншою легендою, у 5 ст. (або в 13) страшний дракон Тарантасіо спустошував околиці Мілана, поїдав дітей, отруював воду, спалював села, аж поки не був переможений родоначальником роду Умберто Вісконті. А можливо, це просто ломбардський символ блакитної змії, який носили в якості оберега. В усякому разі, дракон в гербі є , і це факт, і саме за герб Бону прозвали італійським драконом. До речі, зараз герб Сфорца активно використовує автомобільна компанія «Альфа-ромео».
Майже всі цікавинки Кременця знаходять вздовж головної вулиці, так що пропустини щось важко. Спочатку нам кортить оглянути колишній єзуїтський монастир, Волинські Афіни, що чудово зберігся та зараз функціонує як педагогічний інститут. Нещодавно пофарбована у приємний жовтий колір, споруда в стилі пізнього барокко вражає своєю красою і величчю. Шикарна балюстрада якби в спеціально занедбаному стані чудово контрастує із інститутом. Храм, заново освячений в 1990р. в Преображенську церкву, зараз постійно діючий, але, на жаль, в середину потрапити нам не вдалося.
Також в Кременці є стародавній Богоявленський монастир, напроти — Воздвиженська церква, розташований зразу біля Волинських Афін Миколаївський собор, костел св.Станіслава та Полкова церкви. Не буду розписувати їх історії, якщо кого цікавить - в Інтернеті досить інформації.
На горах навкруги міста знаходяться містичні старовинні кладовища: П'ятницький цвинтар під горою Черчою із старовииними хрестами козацьких могил, Монастрський по сусідству з Богоявленським монастирем , Туницький в кінці вулиці Старого Детюка, Польський на схилі гори Воловиці, військові цвинтарі та старовинне еврейське кладовище.
В Кременці діє також музей польского поета Юліуса Словацього, розташований у його садибі, а також досить цікавий історико-краєзнавчий музей. На жаль ми не потрапити у жоден з них, сподіваюсь це виправити наступного разу.
Нещодавно по телевізору наткнулася на уривок передачі про Кременецький мистецький будиночок «Потік Ірва». В жоднопу путівнику про нього інформації не було, тому я навіть не шукала його :( Зате в інтернеті є ряд цікавих статей. Так зацитую Валентину Одарченко із RadioSvoboda.Ua:
«Українська богема має свого Діда Мороза, чи то Санта Клауса. Мешкає він у мальовничому гористому Кременці – на межі Волині, Поділля і Галичини – у будиночку, який став першим приватним будинком творчості в Україні. Ім’я Діда Мороза – Олександр Смик – відоме скульпторам, поетам, співакам і художникам. Про його особисті творчі ідеї можна розповідати годинами. Одна із них реалізована у яблуневому саду власного подвір’я – сад скульптур, серед яких ожив творчими фантазіями майже столітній будинок ВишневськихКоли Олександр переїхав сюди з Рівного, одразу ж уподобав дев’яностолітню хатинку з майже 30-ма підземними ходами, глиняно-очеретяною мансардою та магнолієвими дверима – кременецький модерн минулого століття, який так дивує сучасників.
Зачарувала нового господаря і сама подільська височина, межа двох кліматичних зон, де у звичайних дворах липи уживаються з магноліями та кедрами. Олександр вирішив компенсувати те, що колись було забрано з маленького міста – відродити пам'ять про Кременецький ліцей, прообраз Київського університету, та його ботанічний сад, нагадати землякам легенди, пов’язані з горою та замком королеви Бони, найдавнішими цвинтарями в Україні та численними історичними пам’ятками Кременця. Олександр Смик: «У мене була концепція відродження малих княжих міст України. Я гадаю, що цей будинок творчості – це крок до її реалізації…». Будинок цікавий і тим, що є навколо нього. Олександр Смик: «На території є сад скульптур – поки що єдиний приватний у Європі такий сад. Зараз він налічує близько 30-ти скульптур таких майстрів, як Корчовий, Шолудько, Козерацький, Михальчук, Король, Жолудь, Котлаєнко, Подолець, Данильченко, Чайківський. Це відомі в Україні імена, скульптури яких прикрашають наші міста… Але сад не закриває краєвидів довкола. Поряд Богоявленський жіночий монастир, за ним – старий цвинтар, де поховані фундатор Кременецького ботанічного саду, австрієць Вільбальд Бессер, градоначальники, вчені. Неподалік хрестовоздвиженська церква, єдина, у якій служив патріарх Мстислав(Скрипник)»
І уривок статті Богдани Костюк із Модель 21:
«На верхньому поверху Сашкового будинку розташовані картинна галерея – колекції художніх робіт позаздрить будь-який мистецтвознавець, колекціонер чи директор галереї (музею). А ще у Смиковій хаті меблі минулих часів (століть), дбайливо відреставровані, і колекція музичних інструментів цісарської доби, і справжня шпага, зроблена за традицією війська польського доби Яна Собеського – визволителя Європи від османів. У наявності і маленька, але унікальна колекція волинських ікон, з пронизливо-трагічними поглядами і суворо стисненими вустами святих...
У саду скульптур варто просто побувати, поблукати поміж яблуневими деревами, поміж квітами і донедавна безликими каменюками, які перетворено на романтичні скульптури. Власне, і будинок і сад – всюди відчувається любов... І скульптурні фігурки і композиції зроблені з любов‘ю – вони теж є символами любові. І схили кременецьких пагорбів, і прозоре чисте повітря довкола – це теж надихає на любов. «Без кохання, без любові нічого не буде. Все розвалиться, бо не можна з холодним серцем ані картини писати, ані державу розбудовувати. Інтелект і серце – рівноцінні складові творчості», - переконаний О. Смик."
І на закуску бонус, який в мене викликав посмішку кілька днів. Учасники 14 пленера скульпторів у «Потоці Ірва» створили незвичайний подарунок для парламентерів Верховної Ради — білу скульптуру із місцевого піщанику з неблагозвучною назвою «Сракожаб». Ідею пам'ятника українським політикам, який планують поставити біля Верховної Ради, висловив пан Смик : «Спочатку їм все до ср...ки, а потім жаба давить!»
Ну як вам жабка? Мила, еге ж? :))))))))
Так розпочалося моє знайомство з Кременцем. Розпочалося - бо я точно впевнена, що у це місто ще неодноразово повернуся, щоб роздивлятися і насоджуватися, вбирати його незвичайну неспішну атмосферу і відчути його ближче. Десь о 20 годині ми виїхали у напряму на Луцьк, і я надзвичайно переживала, що не залишила відвідини гори на останок, щоб зробити світлинки замку у променях падаючого сонця.
В Дубно ми заїхали на каву у мій улюблений комплекс «Антік-хаус»з видом на Дубенський замок, де я була уже разів з 5, не менше. Гарна кава — гарне завершення дня, повного чудових вражень.
Обсудить в форуме
|
Статьи
Пользователей
Всего пользователей: 1925
Статистика
Утилиты
Файловый архив